Це захворю­вання новонародженого молодняку, яке характеризується порушен­ням секреторної, моторної, всмоктувальної і екскреторної функцій травного каналу, розладом обміну речовин, зневодненням, дисбактеріозом та інтоксикацією організму. Виникає у новонародженого молодняку всіх видів, частіше — у телят і поросят. Телята хворіють у 2—7-денному віці, поросята — в перші-дні життя, а потім у 3-тижне­вому віці. Розрізняють аліментарну і токсичну диспепсії.

Аліментарна диспепсія зумовлена порушен­ням нормального розвитку ембріона і плода; несприятливим впливом навколишнього середовища на новонароджених. Неповноцінна годівля матерів негативно впливає на структуру й функції різних органів новонароджених, склад і властивості молозива (знижуються кислот­ність, вміст білка, імуноглобулінів, кальцію та вітаміну А і його здат­ність до зсідання під впливом сичужних ферментів). Причиною аліментарної диспепсії може бути згодовування моло­зива корів, хворих на субклінічний мастит, несвоєчасна годівля ново­народжених, заселення кишечнику патогенними мікроорганізмами, заковтування телятами сторонніх тіл. Токсична диспепсія зумовлена асоціаціями вірусів з умовно-патогенними мікроорганізмами. Рота-, корона- та інші віруси руйнують епітелій слизової оболонки кишечнику, чим створюють оптимальні умови для розмноження й росту умовно-патогенних і патогенних бак­терій, проникнення їх через дефекти слизової оболонки у кров'яне русло та внутрішні органи. Найчастіше причиною хвороби є ешерихії з адгезивними К-антигенами, а також представники родів, деякі види шигел. Виникненню і роз­витку токсичної диспепсії сприяють імунодефіцитний стан; безпе­рервна експлуатація родильних приміщень і профілакторіїв, що спричиняє значну мікробну забрудненість; безсистбмне використання антибіотиків для лікування; порушення системи дезінфекції примі­щень, обладнання, посуду.

Патогенез диспепсії характеризується порушенням: моторної і секреторно-абсорбційної функцій травного каналу; водно-електроліт­ного обміну, що спричинює дегідратацію, токсикоз, ацидоз, утруднен­ня функцій серця; а також нестачею поживних речовин в організмі та розвитком дисбактеріозу при наявності асоціацій високовірулентних мікроорганізмів.

Аліментарна диспепсія виникає на 2—5-му дні життя і характеризується розладом травлення без значних змін загаль­ного стану тварин. Апетит погіршений, перистальтика кишечнику по­силена, дефекація часта, кал розріджений. Температура тіла в межах норми. При токсичній диспепсії швидко настають пригнічення, залежування, виснаження. Хворі телята лежать, слабо реагують на зовнішні подразники, нерідко скрегочуть зубами, періодично з'яв­ляється тремор м'язів. Шкіра зниженої еластичності. Температура тіла здебільшого в нормі, а з наростанням ознак захворювання поступово знижується. Апетит погіршений або відсутній. Дефекація часта. Кал рідкий, жовто-сірий, інколи із зеленкуватим відтінком. Виділення сечі зменшується в 2—2,5 раза. У телят швидко розвивається дегідратація. Легкий ступінь характеризується втратою води до 5% від маси тіла, складка шкіри в ділянці шиї розправляється за 2—4 с, западання очних яблук маловиражене, фекалії кашкоподібні. Середній ступінь дегідратації від­повідає дефіциту 6—8% води і гематокритному числу 42—50%, апетит знижений, очні яблука западають в орбіти, складка шкіри розправ­ляється протягом —5 с, фекалії рідкі, виступають маклаки, лопатка, плечові суглоби, сідничні горби, розвиваються ацидоз, тахікардія, олігурія. При тяжкому перебігу хвороби втрата маси тіла становить 8—12%, гематокритне число збільшується до 55—60%, очні яблука глибоко западають в орбіти, складка шкіри розправляється за 6—20 с, температура тіла знижується, фекалії водянисті, спостерігаються анорексія, адинамія, сухість видимих слизових оболонок.

При аліментарній диспепсії виявляють де­гідратацію тканин, енофтальм, сухість шкіри, підшкірної клітковини, брудно-сіру рідину й згустки казеїну в сичузі, локальну гіперемію та набряк слизових оболонок шлунка і тонкого відділу кишечнику, дистрофію міокарда, печінки. Селезінка зменшена (гострі краї, капсула зібрана в складки), інколи без змін. Трупи телят, що загинули від токсичної диспепсії, виснажені, з вираженими ознаками зневоднення. Слизова оболонка сичуга набрякла, гіперемійована, покрита значною кількістю слизу і часто може бутітпронизана крапчастими крововиливами. Тонкий кишечник майже на всьому протязі перебуває в стані слизового, слизово-геморагічного катару. Слизова оболонка прямої кишки інтенсивно гіперемійована. Селезінка зменшена, капсула її зморшкувата.

Діагноз ставлять на основі анамнезу, аналізу годівлі та умов утри­мання корів і новонародженого молодняку, симптомів хвороби, ре­зультатів патолого-анатомічного розтину, лабораторних досліджень. При диференціальній діагностиці звертають увагу на епізоотичну си­туацію в господарстві, враховують симптоми хвороби, результати па­толого-анатомічного розтину, бактеріологічного, вірусологічного та серологічного досліджень.

Для лікування телят із симптомом діареї неінфекційної чи інфекційної етіології застосовують дієтичний режим і терапію, спрямовану на боротьбу зі зневодненням, умовно-патогенними і пато­генними мікроорганізмами, інтоксикацією, на відновлення функцій органів травлення, сечовиділення, серцево-судинної системи, підви­щення резистентності організму. При інфекційних хворобах додатково використовують специфічні засоби: гіперімунні сироватки, специ­фічні імуноглобуліни, анатоксини, фаги. У дієтичний режим входять: відміна одного (для телят до 3-денного віку) або двох (для старших) чергових напувань молозивом і викорис­тання замість нього теплих сольових розчинів з глюкозою, настоїв та відварів лікарських трав; поступовий перехід на випоювання молози­вом, починаючи з 0,5—0,75 л з додаванням до нього необхідної кіль­кості глюкозо-сольового розчину (наприклад, 0,5 л молозива і 1,0 л розчину). Тваринам вводять всередину або парентерально глюкозу (2—5 г на 1 кг маси щодоби). Забороняється використовувати розчини иукру, крохмаль, курячі яйця. У період голодної дієти та після неї необхідно застосовувати настої і відвари лікарських трав, рідше — настойки. Важливе значення, а при діареях вірусної етіології — вирішальне, має застосування засобів для ліквідації зневоднення(регідратаційна терапія). Принципи використання цих розчинів зводяться до наступ­ного: а) вводити з перших годин захворювання, не чекаючи дегідра­тації; б) на початку хвороби при збереженому апетиті розчини елек­тролітів дають всередину, при анорексії і виражених ознаках дегідратації їх вводять парентерально; в) орально дають гіпотонічні та ізотонічні розчини, підшкірно та інтраперитонеально застосовують лише ізотонічні. Внутрішньовенно можна вводити гіпертонічні розчи­ни, наприклад, 5%-й розчин натрію хлориду (0,3—0,45 г на 1 кг маси) разом з 40—60 мл 40%-го розчину глюкози на одну ін'єкцію. Через 10—15 хв після введення зазначеного розчину у хворих телят з'являється спрага і їм необхідно обов'язково (!) давати воду. За необхідності гіпертонічний розчин застосовують повторно через 24 або 48 год; г) кількість розчинів, що вводяться телятам, залежить від ступеня дегідратації: при легкому зневодненні за добу вводять 2—2,5 л розчинів, а при тяжкій стадії — 4—4,5 л. За можливості, розчини електролітів краще застосовувати у вену краплинно. І Для регідратаційної терапії застосовують наступні розчини: ізо­тонічний натрію хлориду; глюкозо-сольовий (4,5 г натрію хлориду і 25 г глюкози на 1 л води); Рінгера — Локка; натрію хлориду і натрію гідрокарбонату — по 5 г, глюкози — 20 г, води — 1л; урсоліт (5 г натрію хлориду, 5,6 натрію гідрокарбонату, 24,4 г глюкози на 1 л води); калінат (при оральному застосуванні — калію хлориду 0,25 г, натрію хлориду — 5, глюкози — 19,75 г на 1 л води; при парентераль­ному — кількість натрію хлориду збільшують до 8,5 г); натрію хлори­ду — 2,6 г, калію хлориду — 1,5, натрію гідрокарбонату — 3,8; глюко­зи — 25 г на 1 л води; розчин ВООЗ (натрію хлориду — 3,5 г, калію хлориду — 1,5, натрію цитрату—2,9, глюкози—20 г на 1 л; вводиться розчин перорально; гліксан, ветглюкосолан тощо. Етіотропна терапія спрямована на знищення збудників хвороби чи пригнічення їх росту застосуванням специфічних засобів терапії та антимікробних препаратів. Специфічна терапія передбачає викорис­тання специфічних сироваток та імуноглобулінів, сироватки з молози­ва (лактоглобулін) корів, щеплених проти колібактеріозу, яку застосо­вують всередину (200—500 мл) або вводять підшкірно по 50—100 мл один раз на добу. Антимікробні засоби використовують у таких разових дозах (на 1 кг маси тіла, кратність прийомів на добу): етазол — 20—25 мг, З—4 рази на добу; фталазол, сульгін — 20—30 мг, 2 рази; фтазин — 15—20 мг, 2 рази; сульфацил і метилсульфазин — 20—40 мг, 3 рази; хлортетрацикліну і окситетрацикліну гідрохлорид, левоміцетин — 20—25 мг, 3 рази; тетрахлорид — 15—20 мг усередину, 5—7 мг — внутрішньом'язово, 2 рази; ветакан — 0,5 г, 1—2 рази на добу; нео-міцину сульфат — 10—20 мг, 3 рази; мономіцин — 5—7 мг, 3 рази; ампіокс — 15 мг, 3 рази, можна — внутрішньом'язово; фтацин — 0,2—0,3 г, 1—2 рази; етокан — 0,5 г, 1—2 рази; канаміцину моносуль-фат — 8—10 мг, 2 рази; поліміксину-М сульфат — 30—40 тис. ОД, 2—3 рази; стрептоміцину сульфат — 10—20 тис. ОД, внутрішньо­м'язово, 3 рази; гентаміцину сульфат — 1,5 мг 3 рази внутрішньо­м'язово при колісепсисі або 3 мг всередину при ентеротоксичній фор­мі колібактеріозу, 3 рази; олететрин (тетраолеан) — 10 мг, 2—3 рази; ампіцилін — 15—25 мг, 4—5 разів; рифавет—0,2 мл, 2 рази; оксикан — 0,1 г, 2 рази; тримеразин, трибрисен — 0,25 г, 2 рази; триметосул — 0,125 г, 2 рази; діарекс — 0,2 г, 2 рази; фуроксин — 0,25 г, 2—3 рази; фуразонал — 3—5 мг, 3 рази; антиколімікс — 0,2—0,4 г, 3 рази; ветасептол — 10 мг, 1—2 рази на добу; бровасептол — 0,05—0,06 г, 2 рази; ентеросептол — ЗО—40 мг, 2 рази; мексаформ — 30—40 мг, 2 рази; коліприм — 15—20 мг всередину; ветдипасфен — 0,01 г, внут-рішньом'язово, 2 рази; егоцин — 0,1 мл, внутрішньом'язово, повторно через 4 дні; кламоксил ЛА — 0,1 мл, внутрішньом'язово або підшкірно, одна ін'єкція; апралан-200 (ін'єкційний) — 0,1 мл, внутрішньом'язово один раз на добу, три дні підряд; апралан розчин­ний — 20—40 мг один раз протягом 5 діб з водою або ізотонічним розчином натрію хлориду; енроксил (Словенія) або енробіофлокс (Польща), або енрофлокс (Іспанія) — всередину, 2,5—5 мг діюче: речовини; енрофлоксацин — 2,5—5 мг, підшкірно, один раз на доб. З—10 днів; байтрил 2,5%-й, 1 мл якого містить 25 мг діючої речовини — енрофлоксацину, вводять у дозі 1 мл на 10 кг маси телят 3—5 днів підряд; препарат не можна застосовувати разом з хлорамфеніколом, макролідами (тилозином, олеандоміцином, еритроміцином) або тетра­цикліном; байтрил 5%-й розчин для ін'єкцій — 1 мл на 20 кг маси тіла, телятам — підшкірно, свиням—внутрішньом'язово, 3—5 днів підряд, протипоказання — аналогічні байтрилу 2,5%-му; байтрил 10%-й роз­чин для ін'єкцій — 1 мл на 40 кг маси тіла, 3—5 днів підряд, в одне місце вводять не більше 5 мл, цельбар 4,5%-а суспензія — для телят масою від 16 до 20 кг — по 5 мл один раз на день, 20—35 кг — 6,5 мл, 35—40 кг — 13 мл, додають до розчинів електролітів або до 250 мл води. Інші препарати наведені в додатку А з урахуванням примітки. Після закінчення курсу етіотропної терапії застосовують пробіо-тики — АБК, ПАБК, лактобактерин, пропіацид, пропіовіт, ентеро-біфідин, БПС-44, бактерин-, споролакт та ін. Антитоксична терапія грунтується на застосуванні сорбентів (всередину, разова доза): активоване вугілля — 50—80 г, 2—3 рази на добу; ентеросорбент—0,1 г/кг, 3 рази на день за 0,5—1 год до прийому молока; фітосорбент ФСЗ — іммобілізований на сорбенті препарат звіробою і фітосорбент ФСЕ, до складу якого входить фітопрепарат ехінацеї, перший раз дають у дозі 0,15 г/кг, а в подальшому — по 0,1 г/кг у суміші з 0,5 л ізотонічного (0,85%) розчину натрію хлориду; ентерос-гель — 45 г на 1 л води, доза 250—500 мл, 2—3 рази на день до одужання; сорбекс — 3 г на теля з 0,5 л води, 2—4 рази через 12 год; неосорбеліт—5 мл/кг маси, 2—3 рази на добу; плантосил—2,5—3,0 мл на 1 кг маси 2 рази на добу до годівлі; енвет-1 — 2—4 г препарату змішують зі л води, доза 200—400 мл 2—3 рази на добу. Крім сорбентів, для дезінтоксикації можна застосовувати інші засоби: глю­козу — внутрішньовенно 10%-й розчин 80—120 мл із 0,2 г аскор­бінової кислоти; гексаметилентетрамін — 2—4 мл 40%-го розчину з 100 мл 0,85%-го розчину натрію хлориду внутрішньовенно; натрію тіосульфат — 5—10 мл 30%-го розчину внутрішньовенно; гемодез — 50—100 мл 6%-го розчину, внутрішньовенно, краплинно. Відновлення порушених функцій органів травлення досягається застосуванням засобів патогенетичної терапії: новокаїнових блокад та ферментних препаратів. Застосовують дві блокади: а) епіплевральну (за Мосіним В.В.) — 0,5%-й розчин новокаїну, вводять у дозі 0,5 мл/кг маси тіла, з обох боків, повторно ін'єкцію виконують через'4 дні; б) вісцеральну (за Геровим К.) — 1%-й розчин новокаїну ,Чі дозі 1 мл на 1 кг маси тіла у черевну порожнину. З метою відновлення процесів травлення рекомендується застосо­вувати такі ферментні препарати: натуральний шлунковий сік — 30— 50 мл, 3 рази на добу за 15—20 хв до годівлі, починаючи з третьої доби життя; штучний шлунковий сік — 50—100 мл (вимоги аналогічні); -екстракт дванадцятипалої кишки — 2—4 мл/кг 3 рази на добу; пепсиген і хімозиноген — по 50 мл за 15—20 хв до годівлі та після неї, розведені у чотирикратному об'ємі води, 3 рази на добу; абомін — 20—40 мг/кг маси 3 рази на добу; панкреатин — 10—30 мг/кг; трип­син — 0,1—0,3 мг/кг; перед їх введенням телятам дають 2%-й розчин натрію гідрокарбонату в дозі 150—300 мл, потім вводять ферментні препарати, а через 1—1,5 год випоюють молозиво чи молоко; ентеро-фар — 0,1—0,15 г/кг маси, розводять теплою перевареною водою, дають три рази на добу перед напуванням молозивом (молоком); лі­зоцим — 960 мг/л молозива першого надою, 640 мг/л — другого і третього, 320 мг/л — з молоком; ренін — 800 мг/л, з кожним випою­ванням молозива, 5—6 днів; лізосубтилін Г10_х— по 20 тис. ОД/кг маси 3 рази на день із молозивом чи молоком протягом 2—5 діб.

Перед запуском усіх корів обов'язково перевіря­ють на наявність маститу, що перебігає у субклінічній формі. У цех сухостою корів переводять за 2, а нетелей — за 3 міс до отелення. Кількість скотомісць у цеху сухостою має становити 18% наявного поголів'я корів і нетелей. Утримання корів у цеху сухостою безпри­в'язне, групами по 25—50, або прив'язне. Рекомендується наступна груктура раціону: сіно — 30—35%, сінаж або силос доброї якості — 5—30, коренеплоди — 5—6, концентровані корми — 25—30%. На к.од. повинно припадати перетравного протеїну — ПО г, цукру — 100, кальцію — 9, фосфору — 6—7, кухонної солі — 8—10 г, ротину — 45—50 мг, вітаміну мг — 1,1—1,3 тис. МО, токоферолу — 0 мг. Усі корми для тварин мають бути якісними. Специфічну профілактику бактеріальних і вірусних інфекцій ново­народженого молодняку здійснюють шляхом активної імунізації глизкотільних корів і поросних свиноматок. Неодмінною умовою ефективності вакцинації є своєчасне випоювання молозива (не пізніше 1—1,5 год після народження). Отелення корів проводять у родильному відділенні, яке будують розрахунку 12% наявного поголів'я, а на великих фермах (більше 600 отелень на рік) обладнують два ізольовані родильні відділення, розраховані на 16% поголів'я. У кожному родильному відділенні необхідно мати передродову (20—25% усіх головомісць), родову з денниками для проведення отелень (35—40%) і післяродову (40%) секції. У передродову секцію корів і нетелей переводять за 5—7 днів до передбачуваного отелення. Родовий сектор, за можливості, об­ладнують ізольованими денниками з розрахунку 1,5—2% поголів'я корів. Телят залишають у деннику біля корови на один день. Першу годівлю проводять не пізніше, ніж через 1—1,5 год після народження. Через один день телят переміщують у профілакторій або в індивіду­льні будиночки, що розташовані поза приміщенням, а денник ретель­но очищають і дезінфікують. При ручній годівлі молозиво випоюють телятам з напувалки через соску з діаметром отвору 1,5 мм у кількості 1,2—1,5 л. Повторне напування здійснюють через 5—6 год. У перші 6 год життя теля має одержати 3 л молозива. Температура молозива — 37—39 °С. У родильному відділенні слід систематично проводити дезінфек­цію. Через 1—1,5 міс експлуатації однозальне родильне відділення звільняють від тварин, очищають і дезінфікують. Цех, що складається з двох відділень із профілакторіями, використовують у виробничому процесі почергово. Для створення оптимальних умов вирощування телят обладнують секційний профілакторій (4 секції на 14—18 місць). Кожну секцію профілакторію послідовно заповнюють телятами протягом 3—4 днів згідно з циклограмою і експлуатують за принципом "усе пусто — усе зайнято". Телят утримують у секції або в індивідуальних чи групових на трьох-чотирьох телят однакового віку клітках протягом 12—14 днів. Після кожного циклу секція залишається вільною не менше 4 днів. До 5—7-денного віку телятам випоюють материнське молозиво або моло­ко 3—4 рази на добу, а потім — збірне. З триденного віку телятам двічі на добу дають теплу переварену воду по 0,5 л через 1,5—2 год після випоювання їм молозива, а з 10-денного можна і непереварену. З 2-тижневого віку телят починають привчати до поїдання концентрова­них і грубих кормів. Ветеринарні профілактичні заходи полягають у застосуванні про-біотиків, імунокоректорів, специфічних засобів. Пробіотики застосо­вують всередину перший раз як можна швидше після народження. Ефективні: бовітокс (40—50 мл одноразово); ентеробіфідин (3—4 мл/кг маси один раз на день з молозивом 5 днів підряд); лактобактерин; бактерин і споролакт (100 млрд мікр. тіл переносять у 250 мл перевареної води, дають всередину до першого напування молозивом, але не пізніше 1—2 год після народження; повторно випоюють через 24—48 год); бактонорм (по 15 млрд мікр. тіл через 1—1,5 год після народження). Для специфічної профілактики інфекційних захворювань новона­роджених телят використовують: антиадгезивну антитоксичну сиро­ватку проти ешерихіозу молодняку; полівалентну антитоксичну сиро­<ватку проти колібактеріозу і сальмонельозу та полівалентну сироватку проти колібактеріозу — з першим молозивом по 3—4 мл/кг маси, в наступні дні — внутрішньом'язово (згідно з настановою); специфіч­ний імуноглобулін, одержаний з сироватки крові корів або молодняку, вакцинованих проти ешерихіозу — у перший день життя з молозивом 1,5—2 мл на 1 кг маси тіла, в наступні — парентерально, 0,7—-0,8 мл/кг. Опорос свиноматок проводять у родильних станках, дещо піднятих над підлогою, під якими зроблені ванни, заповнені водою. Маточники використовують за принципом "усе пусто — усе зайнято". Новона­роджених поросят оглядають, нежиттєздатних бракують, решту — обсушують під інфрачервоними лампами і після закінчення родів під­пускають до матері одночасно весь приплід. Із 3-денного віку поросят забезпечують теплою водою із розрахунку 150—250 мл/кг маси. У профілактиці хвороб поросят важливе значення має мікроклімат. Оп­тимальна температура у гнізді на перший тиждень повинна бути 28— ЗО °С при вологості повітря 65%, другий — 28—26, третій — 26—24, четвертий — 24—22 °С. З метою профілактики диспепсії застосовують: баліз-2 (2—2,5 мл/кг маси, всередину, один раз на добу); баліз В (2,5—3 мл/кг маси всере­дину, 1—2 рази на добу з першого дня життя); алогенну імунну сиро­ватку свиней (в перший день життя внутрішньом'язово по 5—7 мл/кг маси); неспецифічний гамма-глобулін (1 мл/кг). Крім цього, викорис­товують специфічні засоби: гіперімунну або антиадгезивну антиток­сичну сироватку проти колібактеріозу, полівалентну імунну сироватку, яку одержують гіперімунізацією свиноматок збудником трансмісив­ного гастроентериту свиней, ротавірусом, ешерихіями і сальмонелами. Наведені раніше пробіотики та препарати для телят застосовують та­кож і для поросят.