Туляремія

Туляремія (Tularaemia) – природновогнещева трансмісивна інфекційна хвороба багатьох видів тварин, що характеризується септицемією, гарячкою, абортами, паралічами у молодняку, ураженням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і кишечнику, а також нервової системи

Інкубаційний період при туляремії 4-12 діб,в залежності від виду тварин хвороба перебігає гостро або стерто, безсимптомно або латентно. Гострий перебіг буває у овець, особливо ягнят: підвищення температури до 41°С, в’ялість, шатка хода, кон’юнктивіт, риніт, збільшення лімфовузлів, анемія, параліч задніх кінцівок. Загибель – через 8-15 днів, захворюваність 15-50%, до 30%захворівших гине. Стертий перебіг буває у дорослих овець: незначне пригнічення і підвищення температуритіла зникають через 2-3 доби і реєструють збільшення лімфатичних вузлів, мастити, аборти, в окремих випадках параліч і загибель. У свиней, верблюдів, коней та інших тварин пригнічення, відмова від корму, підвищення температури (до 42°С), з’являється кашель, збільшення лімфовузлів. Безсимптомно частіше хворіють кури, голуби. У кролів і хутрових звірів – абсцеси підшкірних лімфовузлів, риніт, виснаження. Більшість тварин гине.

симптоми

Частіше виявляють плевропневмонію і гнійні процеси в регіональних лімфатичних вузлах, ознаки маститів і ендометритів.

патологічні зміни

патологічні зміни

патологічні зміни

Ставлять на основі клініко-епізоотологічних, патологоанатомічних даних з урахуванням результатів бакткріологічного, серологічного і алергічного досліджень. Для дослідження в лабораторію направляють трупи дрібних тварин, в тому числі гризунів; від крупних трупів – серце, уражені лімфовузли. Для прижиттєвої діагностики застосовують РА з сироваткою крові, а також алергічний метод (внутрішньошкірне введення тулярину). Препарат вводиться двічі, реакцію враховують через 24 і 48 годин після його введення.

Специфічного лікування не розроблено. Хворим тваринам застосовують антибактеріальні препарати (антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани).

В природних вогнищах туляремії необхіднопланово і систематично знищувати гризунів і кліщів, територію пасовищ, загонів,сінокісних угідь регулярно звільняти від трупів гризунів, проводити мікробіологічний моніторинг об’єктів навколишньог середовища (вода, корми), прогнозувати туляремію. Хворих тварин ізолюють і лікують. Трупи закопують в землю (глибина не менше 2 м) або утилізують, шкури висушують протягом 30 днів, використовують без обмежень. М’ясо від вимушено забитих тварин знезаражують проварюванням. Вивіз тварин з неблагополучного господарства дозволяється після дослідження сироваток крові в РА.

Збудник туляремії – Francisellatularensis – дрібна поліморфна паличка (0,2-0,7 мкм), нерухома, спор не утворює, має капсулу, грамнегативна, не росте на простих живильних середовищах. Бактерії можуть довготривало існувати за межами організму: в воді при 20°С зберігаються до 2 міс, в зерні, соломі при 0°С – 6 міс і більше. Збудник за антигенною будовою розподіляється на 3 різновиди: американський, європейсь-азіатський і середньоазіатський. Дезінфекційні розчини в звичайних концентраціях швидко знешкоджують збудника хвороби.

До туляремії сприятливі домашні тварини, гризуни і членистоногі, хутрові звірі і птиця. Найбільше значення в епізоотології туляремії мають гризуни і членистоногі, особливо статевозрілі кліщі. Сільськогосподарські тварини уражуються від гризунів в природних вогнищах. Більш сприйнятливий молодняк. Зараження проходить аліментарно, аерогенно і трансмісивно в результаті укусів кліщів, блох, комарів. Трансмісивний шлях зараження визначає весняно-осінню сезонність.