30 квітня 2016р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Соціально-економічний розвиток - Демографічна і поселенська база та трудові ресурси села - Демографічна ситуація


Демографічна і поселенська база та трудові ресурси села

Демографічна ситуація

Демографическая ситуация

Відсутність ефективної політики народонаселення в сільській місце­вос­ті України значно ускладнює демографічну ситуацію яка по­ряд з категоріями відтворення та розселення належить до основних понять системи знань про на­­ро­­донаселення.

Демографічні процеси в Україні свідчать про виникнення негативних явищ. Основною складо­вою демографічної кризи в сільській місцевості як і в цілому по Україні є значне зниження народжуваності, про що свідчать дина­міка кількості на­роджень та показники інтенсивності цього процесу.

Рівні народжуваності у матерів різних вікових груп у сільській міс­це­вості суттєво різняться. Так,  якщо найвищі її показники мають гру­пи жі­нок ві­ком 20-24 років (127 дітей з розрахунку на 1000 жінок), дещо нижчі вони у матерів віком до 20 років.

Сумарний коефіцієнт, або так звана вичерпана плідність жінок, який характеризується кількістю дітей, що може народити жінка за весь період фер­тильності, знизився до рівня, що не забезпечує навіть простого від­тво­рення людності - 1,6 дитини. Результати наукових до сліджень пока­зали, що до 1996 р. основною причиною зменшення сумарного кое­фіцієнта на­роджу­ва­ності було скорочення чисельності селянок фер­тиль­ного віку внас­лідок ін­тен­сивного відпливу їх із села, а починаючи з 1996 р. - зату­хан­ня дітородної функції жінок віком 15-49 років. Серед економічно розвинутих країн да­льнього за­рубіжжя нижчий, ніж в Україні, показник вичерпаної плідності (1,2 ди­тини) лише в Італії, Іспанії, Сан-Ма­рино та Гонконзі.

Однією з першопричин такої ситуації вважається деформація де­могра­фічного ідеалу сільських жінок (уявлення про оптимальну кількість дітей у сім’ї) та його реалізація в напрямі зменшення кількості бажаних дітей. За даними соціологічного обстеження, 80,4% селянок планували 2-3-діт­ну сі­м’ю, але реалізували такі демографічні наміри лише 67,9% жінок. Водно­час кількість жінок з однією дитиною зросла в 3,6 раза порівняно з пла­но­вими намірами. Отже, міцне в недалекому минулому багатодітними сім’­я­ми ук­ра­їн­ське село нині трансформується в малодітні родини. Навіть репро­дук­тивна ус­тановка селян спрямована на звужене відтворення сільського насе­лення, ре­а­лізація її призвела до інтенсивного зниження вичерпаної плідності жі­нок. Це стало наслідком руйнації юридичної основи фор­му­вання сіль­ської ро­дини, зниження життєвого рівня селян, наростання темпів такого не­гатив­ного демографічного явища, як збільшення неповних сі­мей, кількості матерів-одиначок і позашлюбних дітей, дітей-жеб­раків, вихованців дитячих будинків і при­тул­ків тощо.

Основна причина зниження народжуваності до рівня, який не за­без­пе­чує збереження чисельності селян, в сучасних умовах полягає в то­му, що за­доволення потреби в дітях, материнстві та батьківстві кон­курує з рядом ін­ших потреб, тим елементарніших, чим нижчий рівень життя. Якщо вра­ху­вати, що 60% населення нашої країни перебуває за межею бідності, понад 70% працівників отримують заробітну плату нижчу прожиткового мі­ні­муму, а сучасний рівень існування селян зведений до елементарного ви­жи­вання, си­туацію з народжуваністю в сільській місцевості можна вважати як кри­зо­вою.

Економічні причини зниження народжуваності селян криються у ви­роб­ни­чій сфері, насамперед у сфері праці. Та частина націо­наль­ного доходу, що ви­користовується на особисте споживання, навіть у некризових умовах не від­шкодовувала необхідних витрат сім’ї на утримання не тільки третьої, а й навіть дру­гої дитини. Тому сім’я з ді­тьми економічно не була забезпеченою, рі­­вень жит­тя її був нижчий, ніж соціально необхідний. За роки соціально-еко­­­номічної кризи ситуація погіршилася, на що селянство зреагувало зни­жен­ням народжуваності.

В умовах суттєвого зниження народжуваності сільського населення, наростання його старіння прогресує рівень показника смертності, знижується коефіцієнт життєвості селян (співвідношення кі­лькості народжень і смертей), ско­­ро­чується середня тривалість життя.

Динаміка показника смертності особ­ливо при­ско­рилася у пер­шій половині 90-х років з розгортанням в Україні соціально-еко­номічної кри­зи, яка набула тотального характеру. У 1995 р. кількість по­мерлих досягла 316,2 тис. чол., тобто збільшилася на 43,7 тис. чол., або на 16%, а коефіцієнт смертності досяг 19,1‰. Оскільки до 2000 р. най­слабші кон­­тингенти селян уже вимерли, коефіцієнт смертності практично стабілі­зу­вався на рівні 19‰.

Особливо інтенсивно зростає смертність чоловіків працездатного віку. За останні роки вона збільшилася в 1,5 рази і в 1,4 рази перевищує смерт­ність працездатних жінок. Зростає смертність новонароджених та немовлят ві­ком до 1 року.

Загальний коефіцієнт смертності протягом одного покоління збіль­шив­ся майже вдвічі. Відбувається процес “омолодження” коефіцієнта смерт­ності, тобто зниження середнього віку померлих, скорочується середня очі­кувана три­ва­лість життя при народженні селян. Найнижчий рівень очі­ку­ваної три­ва­лості життя зафіксований у 1995-1996 рр.: чоловіків - 61 рік, жінок - 72,6 ро­­ку. Останніми роками він дещо підвищився, але не досяг рівня 1990 р. і за­ли­ша­­є­ться на рівні по­казників 40-річної давності. Внаслідок перевищення смерт­­ності над на­роджуваністю зменшується  коефіцієнт життєвості сільсь­ко­­­го на­се­лення.

Статева диспропорція сільського населення - одна з основних причин юридичної основи формування сільської родини: зниження показника шлюб­ності і зростання темпів розлучуваності. Погіршення статево-вікової структури сільського населення супро­вод­жується, особливо в останні роки, негативними якісними характеристиками здоров’я селян. Лише за останні п’ять років кількість хворих з розрахунку на 100 тис. населення збільшилася майже за всіма класами хвороб. Зокрема, зах­ворюваність на інфекційні і паразитарні хвороби зросла на 17,2%, хвороби ен­до­кринної системи, порушення обміну речовин та імунітету - на 22,3,  се­чо­статевої системи – на 30,4%, крові та кровотворних ор­ганів - майже у 1,5 раза, уроджених аномалій стало більше на 24,2%. Ос­нов­ними причинами зростання захворюваності зазначеними та іншими кла­сами хвороб криються в погір­шенні екологічного стану навколишнього природного середо­ви­ща вна­­с­лідок Чор­ноби­ль­ської катастрофи та інших чинників забруднення зе­мельних і водних ре­сурсів, повітряного басейну тощо, руйнації старої сис­те­ми охо­рони здо­ров'я населення та неможливості селян через їх неплатоспро­мож­ність ко­ристуватися послугами медичних закладів ринкового типу; різ­кому зни­женні життєвого рівня сі­ль­сь­ко­го населення й незбалансованості хар­­чу­вання, особ­ливо дітей та осіб похи­лого віку; зниження рівня забез­пе­чен­ні селян ко­му­нально-побутовими пос­лугами, а також збільшенні стре­со­вих ситуацій че­рез соціальну невиз­наче­ність статусу й належного соціа­ль­но­го захисту щодо оплати праці, безро­біт­тя, пенсійного забезпе­чення та ін.

Особливо небезпечними стали хвороби, зумовлені соціальним стано­вищем селян, зокрема, активна форма туберкульозу, венеричні хвороби, ВІЛ-інфекція. Так, за п'ять останніх років захворюваність громадян на ак­тив­ний туберкульоз, в яких цей діагноз встановлено вперше, зросла на 39,1%, у тому числі з діагнозом активного туберку­льозу органів дихання - на 42%. Проте кількість останніх, що знаходяться на обліку в лікувально-про­філактичних закладах, збільши­лась лише на 18,7%.

Зростає захворюваність селян на психічні розлади, окремі ін­фек­ційні хво­роби, такі як грип і гострі інфекції верхніх дихальних шля­хів, ві­русний ге­патит та ін. Не поліпшується ситуація із серцево-су­динними зах­ворю­ван­ня­ми, злоякісними новоутворюваннями, венеричними хворо­ба­ми.

Таким чином, реальна картина демографічних процесів у сі­ль­ській міс­це­вості, як і в цілому в Україні, свідчить, що демографічна ситуація тут на­бу­ла характеру гострої демографічної кризи: відбу­ва­ються несприятливі зміни в кількості селян внаслідок депопуляції та деградація їх якості.

Сталий вплив на кількісний і якісний склад селянства справляє його ме­ха­ніч­ний рух. У 1960-1975 рр. він зумовлював на 80% зменшення чисе­льності сі­ль­ського населення, в 1976-2007 рр. поступився впливові депопу­ля­ційних про­цесів. Оскільки основну частину сільських мігрантів стано­ви­ли особи пра­цездатного та демографічно активного віку, міграційні втра­ти сі­льського населення історично підірвали (і нині продовжують підрива­ти) при­родну основу демовідтворюваль­них процесів у сільській місцевості - село  втратило багато майбутніх батьків і матерів для створення нових сімей, що за­гос­т­рило демографічну ситуацію в сільській місцевості. Якщо в 1960-1970 рр. аб­со­лютне зменшення сільського населення відбувалося пере­важно внас­лідок міграційного відпливу селян, а природний приріст на 65,2% у 1960 р. і на 30,1% у 1970 р. компенсував це скорочення, то, почи­наю­чи з 1979 р., через руй­націю демографічної основи відтворення селян­ства - змен­шення сільської молоді - депопуляція сільського населення по­ча­ла набувати тенденційного ха­рактеру з переростанням її в основний чинник зменшення чисельності  се­лян­ства, а вплив міграційних процесів почав послаблю­ватися. В 1980 р. змен­шення чи­сель­нос­ті селян на 90,7% було зумовлене їх міграційним від­пливом, а природне скорочення становило лише 6,6%, у 1990 р. - відповідно 55 і 44,9%.

Починаючи з 1991 р. міграційний відплив селян за своїм впливом на зменшення сільського населення почав поступатися депопуляційним про­це­сам. Причому не тільки за розмірами вибуттів, а й за тенденціями резуль­тативного показника міграції. Якщо у 1991 р. сальдо міграції мало від'ємне значення і дорівнювало 36,4 тис. чол., то у 1992 р. в результаті реформу­вання еко­­номіки, включаючи аграрну сферу, в напрямі запровадження ринкових від­носин, з одного боку, та наростання кризових явищ в усіх сферах сус­пі­ль­ного життя – з другого, воно вперше набуло позитивного значення і до­сягло 78,7 тис. чол. Різке зниження життєвого рівня всіх верств населення та не­можливість без­коштовно отримати житло у місті змусили 432 тис. міського на­се­лення в на­дії на виживання за рахунок використання землі переселитися в сільську міс­цевість, залишивши в місті житло дітям. Це - особи старших вікових груп, в ос­новному вихідці з села, в яких тут збереглося житло, при­садибні (на правах дач) ділянки. Однак уже в 1993 р. інтенсивність міг­ра­цій­них потоків у напрямі “село→місто” значно послабилась, внаслідок чо­го по­зи­тивне сальдо в цілому по Україні скоротилося майже вдвічі з тен­ден­цією до зменшення і переростання його у від'ємне значення в подальші роки. За  1992 - 1996 рр. абсолютне значення його зменшилося в 10 ра­зів, а в 1997 р. воно вже мало від'ємне значення в розмірі 1,1 тис. чол., знову змінивши мігра­ційні потоки селян у напрямі “село → місто”. В останні роки міг­ра­ційні потоки щодо вибуття і прибуття змінилися в нап­рямі зрос­тання від'­ємного сальдо, розширюється й кількість таких регіонів.

У 2000 р. кількість сільських населених пунктів, в яких зовсім не було народжених, досягла 3,1 тис. од. Більшість таких сільських населених пун­к­тів розташована у Сумській, Чер­нігівській та Пол­тавській областях. Останніми роками кількість населених пунктів у сільській місцевості, в яких зовсім немає  дітей віком до 5 років, зросла від 2,8 тис. до 2,9 тис. од. і становить 10,1%  від загальної кіль­ко­­сті сіл.

За даними обстеження, станом на 1 січня 2001 р. у 2,9 тис. сільських на­се­­ле­них пунктів не було дітей віком до 5 років, у 2,2 тис. - не було і під­літ­ків 7-15 років, у  5,6 тис. - молоді віком 16-28 років.

Зменшення чисельності сільського населення в основному від­бу­­вається під впли­вом природного і механічного (міграційного) руху та адміні­ст­ра­ти­в­но-тери­то­ріаль­них перет­во­­рень у сільській місцево­сті. В динаміці сила впли­ву кож­ного з наведених чинників на чи­сель­ність сільського населення змі­ню­ється. Як­що у 1960-1995 рр. домі­ну­ючим фактором, що зумовлював змен­шення селян, був міг­раційний відплив їх їз села, який на 60-30% компен­су­вався природним при­ростом, то у 1996-2001 рр. переважаючим фактором став природний убу­ток сільського насе­лення. Протягом цих років зменшення сільсь­кого насе­лен­ня на 85-99% зумовлювалося їх депопуляцією.

Другим важливим чинником зменшення сільського населення є мігра­ційний рух. За останнє десятиріччя його результативний показник - са­льдо міграції мав суперечливий характер і коливався від додатного значення в розмірі 78,7 тис. чол. до від'ємного - в розмірі 70,7 тис. чол. Проте на якісні параметри селян вплив міграції був однозначним - статево-вікова структура сільського населення внаслідок міграційного руху погір­шувалася. В мігра­ційному обороті, особливо по вибуттях, питома вага мо­лоді віком 15 років та осіб працездатного віку в цьому періоді залишалася на рівні 60-70-х років і ста­новила 65-80%, тобто інтенсивність відпливу сільської мо­лоді мала ті ж тенденції, що сформувалися в менталітеті та діях селян поперед­ніх поко­лінь.

З розпадом колишнього Радянського Союзу змінилася лише структура міг­раційних потоків сільського населення за видами міграцій – внутріш­ньо­ре­­гіональна міграція зайняла перше місце. За останні десять років вона становила в середньому 50-55%, а міжобласна 30-35%. Особливою ознакою міграційного руху сільського населення в 90-х ро­ках було збільшення вибуттів у країни далекого зарубіжжя.

Оскільки демовідтворення селянства є складовою від­тво­рен­ня всього населення, а оздоровлення демографічної ситуації на селі  зна­хо­диться в ор­га­нічній єдності з поліпшенням демографічного розвитку Ук­раїни в цілому, ос­новні напрями поліпшення демографічного капіталу в сільській місцевості знаходяться в органічній єдності й взаємозалежності з ак­тиві­за­цією демог­ра­фічних процесів в суспільстві, ґрунтуючись на єдиній плат­фор­мі свого роз­витку – економічній базі суспільства. В Україні ж скла­лася си­ту­а­ція, коли кризовий стан економіки посилює демографічну кризу, а демогра­фічна криза гальмує вихід з кризи соціально-економічної, оскільки насе­лення, значна час­тина якого відкинута за межі малозабезпеченості, не може бути творчою, ак­тивною силою - суб’єктом побудови ринкової еко­но­міки та де­мо­к­ратичного громадянського суспільства. Тому поліпшення де­мог­рафіч­ного розвитку необхідно пов’язувати з позитивними зрушеннями в соціа­ль­но-­економічній сфері, насамперед у сфері соціально-тру­дових від­носин в усіх сферах сус­пільного виробництва. Однак це не означає “авто­ма­тичного” ви­ходу з де­мог­рафічної кризи за умов подолання кризи соціа­ль­но-еконо­міч­ної. Для цього потрібні цілеспрямо­вані зусилля суспільства, зокрема уря­до­вих структур на основі науково обґрунтованого розуміння сутності де­мог­ра­фічних проблем і засобів їх вирішення.


Свіжі обговорення на агро-форумі: О низкой и завышенной стоимости зерносушильного оборудования Покупка пеллетного оборудования высокой производительности – выгода на перспективу! Трапензунд, Керасунд (черенкование) Поставщики зернокомплекса. Один или несколько - что лучше? Особенности создания бизнеса по производству гранулированной витаминно-травяной муки
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.