Ботанічна характеристика
Рід вівса - Avena L. - об'єднує Диплоїдні (2n-14), тетраплоїдні (2n-28) та гексаплоїдні форми (2n-42), однорічні й багаторічні.
До однорічних видів вівса, яких нараховують 14, належать три культурні види: посівний - A. Sativa L. (2n-42), візантійський, або середземноморський, - A. byyintina C. Koch (2n-42} та піщаний - A. strigosa Schreb. (2n-14), а також поширені у нашій країні як засмічувачі дикорослі бур'янисто-польові види, зокрема вівсюг звичайний - A. fatua L. (2n-42) та вівсюг південний - A. ludoviciana Dur. (2n-42).
Дикі форми вівса, на відміну від культурних, мають біля основи всіх зерен (А. fatua) або тільки нижнього зерна (A. ludoviciana) так звану підківку з опушеними краями, утворену потовщенням нижньої частини квіткової луски. При наявності підківок зернівки вівсюгів легко відокремлюються від колосків і при достиганні інтенсивно обсипаються поодинці (у звичайного вівсюга) або по дві-три зернини разом (у вівсюга південного).
У культурних видів підківки немає і основа зернівки має вигляд рівної або злегка скошеної площинки. При достиганні культурний овес стійкіший проти обсипання.
З культурних видів вівса в Україні поширений лише овес посівний. Візантійський овес має деяке поширення у Середній Азії. Піщаний овес більш відомий в Україні як засмічувач посівного вівса; виробничого значення не має і трапляється рідко.
Овес посівний
У виробництві поширений ярий і озимий овес. В Україні вирощують сорти ярого вівса.
Коренева система мичкувата, проникає у грунт на трохи меншу глибину (до 1-1,5м), ніж у інших зернових хлібів, але має велику кількість кореневих волосків та високу засвою-вальну здатність.
Стебло - порожниста соломина, заввишки 80-140 см, завтовшки 4-4,5 мм, поділена на 4-7 міжвузлів. Стеблові вузли голі або опушені, на нижніх помітне антоціанове забарвлення.
Листки ланцетно-загострені, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко покриті восковим нальотом.
Суцвіття - різного типу волоть: стиснута або одногрива (гілки притиснуті до осі й спрямовані в один бік), напівстиснута (гілки відходять угору під кутом до осі 30-40°), розлога (гілки спрямовані угору під кутом 60-70°), горизонтальна (гілки відходять під прямим кутом) та поникла (гілки звисають униз).
Гілки розміщуються на осі півкільцями. На кінцях гілок першого і наступних порядків утворюється по одному дво-, триквітковому або багатоквітковому (у голозерного вівса) колоску.
Колоскові луски бувають довгі (до 30 мм завдовжки), короткі (близько 20 мм), широкі (6-7 мм), вузькі (менше 5 мм); тонкі, перетинчасті, з поздовжнім жилкуванням.
Квіткові луски у плівчастих форм вівса шкірясті, щільно охоплюють зернівку, але не зростаються з нею; за забарвленням - білі, жовті, сірі, коричневі; у голозерних - тонкі, перетинчасті (подібні до колоскових), жовтуваті, між якими вільно лежить зернівка. Зовнішні квіткові луски покриті опушенням або голі, на верхівці закінчуються двома зубцями.
В остистих форм вівса на спинці зовнішньої квіткової луски утворюється остюк. Остюки залежно від сорту можуть бути грубими або тонкими, довгими або короткими, прямими чи колінчасто-зігнутими; біля основи часто спіральне закручені.
Плід - плівчаста або гола зернівка.
Плівчасті зернівки за формою поділяються на кілька типів:
московський (пробштейський) - зернівка на спинці з горбочком, закінчується тупою верхівкою, довгувата; харківський (лейтевицький) - зерно вужче, ніж у московського типу, без горбочка на спинці, з видовженою тупуватою верхівкою; шатилівський - зернівка коротка, яйцеподібна;
довгоплівчастий - зерно видовжене, з більш гострою верхівкою; голчастий - зернівка вузька, тонка, стінка плоска .
Зернівки у волоті різні за розміром і масою. Більші з них утворюються у колосках на кінцях гілок першого та другого порядків у верхній і
середній частинах волоті, особливо ті, які утворилися в суцвітті першими.
У колосках більші перші (нижні) зерна, які за розміром часто у півтора раза перевищують другі (верхні) зерна. Нижні зернівки відзначаються вищими посівними якостями.
Маса 1000 зерен у посівного вівса становить 20-40 г, середня - 30-35 г; плівчастість - 22-34%.
Зернівки у голозерного вівса та звільнені від квіткових лусок - у плівчастого мають веретеноподібну форму, жовтувате забарвлення, покриті волосками, які до верхівки зерна густішають і утворюють чубок.
Різновидності посівного вівса визначають за такими морфологічними ознаками: формою волоті (розлога чи одногрива), забарвленням зерна (біле, жовте, сіре або коричневе), остистістю волоті (остиста або безоста), плівчастістю зерна (плівчасте, голе).
Остистість волоті у вівса залежить від особливостей сорту та погодних умов. Прийнято вважати овес остистим, коли у волоті понад 25% колосків мають остюки.
При визначенні білого і жовтого забарвлення зерна вівса іноді важко візуально встановити, яким воно є у дійсності. Коли таке трапляється, зерно обробляють 10%-ю соляною кислотою або опромінюють ультрафіолетовим промінням. У першому випадку його витримують у соляній кислоті 30 хв, після чого висушують при температурі 18-20°С. Через 5 год зерно жовтозерного вівса стає інтенсивно-жовтим, у білозерного через 18 год - світло-коричневим.
Під ультрафіолетовим промінням білі зерна мають світло-сіре або голубувате забарвлення, жовті - темно-коричневе.
Плівчастість зерна визначають візуально. При необхідності визначення плівчастості у відсотках до загальної маси зерна відбирають дві наважки по 5 г, знімають з усіх зерен квіткові луски і після зважування (з точністю до 0,01 г) вираховують плівчастість у відсотках до кожної наважки зерна. Середній відсоток плівчастості встановлюють на підставі двох визначень.
Характеристику різновидностей вівса наведено у таблиці 15.
Рекомендовані сорти:
Абель, Буг, Грамена, Комес, Синельниківський 68, Чернігівський 27 та ін.
|
